Карбамід (сечовина) CO(NH2)2 – найконцентрованіше з твердих азотних добрив, що містить 46 % азоту.

Потенційна проблема карбаміду – шкідливий вплив біурету. Підвищений вміст біурету в добриві знижує схожість насіння, пригнічує ріст і розвиток рослин, після проведення позакореневого підживлення розчином карбаміду можливі опіки листків. Критична межа його вмісту в карбаміді зазвичай до 2 %. Тому в готовому продукті вміст біурету допускається не більш як 0,6 % у марці А та 1,4 % у марці Б. У ґрунті біурет розкладається за 10–15 діб унаслідок трансформування його у сполуки амонію ферментом уробактерій уреазою.

Порівняно з аміачною селітрою застосування карбаміду має свої особливості. Високий ступінь сипкості, незначна щільність засипки, малі гранули і невелика густина не дають змоги високопродуктивно використовувати відцентрові розкидачі. Ширина їх захвату має бути на 1/3 меншою, ніж під час внесення селітри.

Ефективність карбаміду залежить від багатьох чинників. Карбамід – незаряджена молекула, тому здатна долати значні відстані в ґрунті з рухом води. Так, через кореневу систему азот карбаміду в молекулярній формі поглинається досить мало, але стає доступним після гідролітичних перетворень амідної форми на амонійну. Під дією ферменту уреази, який продукується уробактеріями і корінням рослин, карбамід зазнає гідролізу і перетворюється на карбонат амонію. Вже за температури ґрунту 2 °С 75 % карбаміду перетворюється на амоній за 4 доби, за температури 10 °С для цього потрібно 2 доби, за 20 °С – лише 1 доба. Амоній переходить у нітрати за температури 5 °С за 6 тижнів, а за температури 8; 10 і 20 °С – відповідно за 4; 2 і 1 тиждень. Вологоємність ґрунту при цьому має бути на рівні 40 %. Процес нітрифікації майже призупиняється в ґрунтах із рН < 5,5. Слід зазначити, що неамоніфікований карбамід може вимиватися з ґрунту. 

Карбонат амонію – сполука малостійка. На повітрі швидко розкладається на гідрокарбонат амонію та аміак, унаслідок чого втрачається газоподібний аміак, особливо на малобуферних ґрунтах. Тому за поверхневого внесення карбаміду без негайного заробляння в ґрунт та за відсутності опадів азот втрачається у вигляді аміаку, зокрема на ґрунтах з нейтральною або лужною реакцією, на посівах багаторічних трав, де висока активність уробактерій, а також після підживлення зернових культур. Втрати газоподібного аміаку при цьому можуть сягати 30–50 % маси внесеного азоту, тоді як у разі внесення аміачної селітри вони становлять 1–3 %. 

Основними чинниками, що впливають на звітрювання аміаку в атмосферу є: ємність катіонного обміну (ЄКО), рН ґрунту, вміст СаСО3, вміст вологи. 

Після внесення в ґрунт карбаміду карбонат амонію, що утворюється під час його гідролізу, розкладається на гідрокарбонат і гідроксид амонію. Амоній, що утворюється, поглинається ґрунтом, поступово засвоюється рослинами і зазнає нітрифікації. Карбамід здатний поглинатися корінням і листками рослин без попереднього перетворення.

За ефективністю карбамід не поступається аміачній селітрі, але найвища ефективність спостерігається після внесення його в ґрунт.

Карбамід найефективніше використовувати для основного удобрення, рядкового підживлення просапних і овочевих культур та для позакореневого підживлення рослин, оскільки це органічна сполука. Поверхневе підживлення озимих культур, луків і пасовищ менш ефективне порівняно з аміачною селітрою, що пояснюється втратами аміаку, повільнішою дією карбаміду, ніж аміачної селітри. На відміну від інших азотних добрив рослини здатні частково засвоювати азот з карбаміду без попереднього перетворення. Карбамід при цьому поглинається клітинами листків у вигляді цілих молекул.

• не втрачає фізичних властивостей під час зберігання;
• статистична міцність гранул 7 МПа;
• масова частка гранул 1–4 мм – більш як 90 %;
• добре розчиняється у ґрунтовому розчині;
• швидко компенсує дефіцит азоту.

• Залежно від ґрунтово-кліматичних умов карбамід вносять під зяблевий обробіток ґрунту або під передпосівну культивацію у дозі 100–400 кг/га.
• Вносять в рядки і проводять рядкові підживлення (50–100 кг/га).