Вегетаційний період у ярих зернових культур коротший, ніж в озимих: у ячменю – 70-110 діб, вівса – 100-120, пшениці ярої – 80-115 діб, а кількість елементів живлення, що витрачається на формування врожаю, у них майже однакова. Коренева система ярих зернових культур розвинена слабше. Вони також гірше кущаться. Ці особливості потрібно враховувати, щоб забезпечити повноцінне живлення рослин упродовж вегетації.

Ярі зернові культури мають найбільшу потребу в азоті у фази від початку кущіння до виходу в трубку. За цей період вони поглинають до 40% азоту загального виносу за вегетацію. В перші 10-30 діб після появи сходів азот сприяє накопиченню в рослинах вуглеводів. Тому його нестача в цей період призводить до порушення формування генеративних органів, а в кінцевому результаті – до зниження врожаю. Внесення азотних добрив у пізніші строки не усуває негативного впливу раннього азотного голодування і не підвищує врожаю культур.

Фосфор у ярих зернових сприяє росту кореневої системи, формуванню крупного колоса, більш ранньому достиганню врожаю. Початковий період росту є критичним у фосфорному живленні рослин. Тому внесення фосфорних добрив у рядки під час сівби в дозі 10-20 кг/га д.р. сприяє підвищенню врожайності. Загалом фосфорні добрива дають менший, ніж азотні, приріст урожаю, проте без них рослини гірше засвоюють азот і калій.

Калію ярі зернові культури також найбільше поглинають на початку свого росту. За нестачі калію у фазу трьох листків світлішає їх верхня частина, а через 7-10 діб ознака зникає, проте рослина втрачає темп росту; за сильної нестачі калію верхівки листків відмирають; решта симптомів характерна для всіх зернових. Найефективніші калійні добрива на піщаних і супіщаних ґрунтах із невисоким вмістом рухомих сполук калію. Після вапнування в міру окультурення ґрунтів значення їх зростає.

До ґрунтово-кліматичних умов з ярих зернових культур найвибагливіші ячмінь і пшениця. Найліпше вони ростуть при застосуванні добрив на ґрунтах із дуже слабкокислою і нейтральною реакцією (pH 6,0-7,3). На кислих ґрунтах найбільше знижують урожайність і окупність добрив сорти інтенсивного типу. Тритикале яре і просо за вимогами до умов росту й особливостями живлення наближаються до пшениці ярої.

Ячмінь ярий найінтенсивніше засвоює основні елементи живлення впродовж короткого проміжку часу – від фази кущіння до початку колосіння (25-30 діб). За цей період у рослини надходить 40-45% азоту, 50-65 – фосфору, 65-70% калію. У фазу колосіння ячменю майже завершується засвоєння з ґрунту 100%. калію, 90 – фосфору, 80% – азоту загального виносу їх з урожаєм.

Просо має добре розвинену кореневу систему зі значною всмоктувальною^ здатністю, тому воно економніше витрачає воду та елементи живлення з ґрунту. Просо вибагливе до родючості ґрунту, потребує нейтральної його реакції (pH 6,5-7,5). На початку росту воно потребує насамперед фосфору, який стиму¬лює розвиток кореневої системи, але в цей час засвоює також азот і калій.

Найбільше елементів живлення просо засвоює у фази кущіння і цвітіння. За цей період рослини засвоюють близько 70% азоту, 60 – фосфору і майже 45% калію. Решту елементів живлення просо засвоює в процесі формування і достигання зерна. При цьому важлива роль належить фосфору, який разом з азотом забезпечує виповненість зерна та високий вміст у ньому жирів.

Овес менш вибагливий до умов проростання. Він ліпше переносить кислотність ґрунту, проте добре реагує на його вапнування (оптимальне значення pH 5,0-6,5). Овес має високу потенційну продуктивність, ліпше за інші ярі зернові культури засвоює елементи живлення з ґрунту та внесених під попередник добрив. Характерним для нього є тривалий період засвоєння елементів живлення. До початку цвітіння засвоюється 60% азоту та фосфору і 30-45% калію загального їх винесення врожаєм. На початку росту й розвитку він реагує на вміст у ґрунті азоту мінеральних сполук. Особливо чутливий до нестачі азоту у фази кущіння – початку виходу в трубку, коли відбувається диференціація конуса наростання, визначається висота рослин і кількість листків, а також кількість зерен у волоті, після чого овес рівномірно засвоює азот до завершення вегетації. Для формування 1т зерна і відповідної кількості соломи овес виносить з ґрунту 33 кг азоту, 14 – Р20, і 29 кг К20. Застосування мінеральних добрив під овес разом із підвищенням врожаю зерна збільшує вміст у ньому протеїну і зменшує кількість клітковини.

Усі ярі зернові культури добре реагують на внесення мінеральних добрив, а також ефективно використовують післядію органічних добрив. Удобрені просапні культури є для них найліпшими попередниками.

Оптимальною дозою азотних добрив під ярі зернові культури, які вносять під передпосівну культивацію після просапних культур, є 60 кг/га д.р., після багаторічних трав – 30-40, після зернових, капустяних та інших небобових попередників – 90 кг/га д.р. Максимальна доза азотних добрив для цих культур становить 120 кг/га д.р. Під пивоварні сорти ячменю, а також при підсіві багаторічних бобо¬вих трав, дозу азотних добрив зменшують на 30-50%, але доза фосфорних і калійних добрив при цьому має переважати дозу азотних. Важливою вимогою до удобрення пивоварного ячменю є рівномірність внесення добрив. Неякісне їх розподілення створює умови для формування нерівномірного за величиною, вирівняністю, вмістом білка, екстрактивністю зерна, знижує пивоварні якості сировини, особливо на тлі внесення азотних добрив. На смугах з їх надлишковим внесенням зерно ячменю формується щупле, значна його частина втрачається під час збирання.

Потрібно враховувати, що надмірні дози калійних добрив також погіршують пивоварні якості зерна ячменю. В зерні пивоварного ячменю має бути знижений вміст білка (9-12%) і високий вміст крохмалю (не менш як 63%). Тому невеликі дози азотних добрив (не більш як 60 кг/га д.р.) зазвичай вносять перед сівбою. Підживлень не проводять, щоб не підвищився вміст білка в зерні.

Якщо з деяких причин потрібно застосувати азотні добрива після сівби, то бажано провести підживлення не пізніше фази 1-2 листків. Проте важливо пам’ятати, що пізнє внесення азотних добрив може спровокувати підвищення вмісту білка в зерні.

Сорти ячменю, призначені для кормових і продовольчих потреб, мають отримувати більше азотних і фосфорних добрив та менше калійних.

Сучасні сорти ярих зернових культур зазвичай стійкі до вилягання. Тому навіть за дози азотних добрив понад 60 кг/га д.р. перенесення частини їх для підживлення, за винятком умов достатнього зволоження, не дає бажаного резуль¬тату. Найліпшими азотними добривами для основного внесення є аміачна селітра, карбамід, сульфат амонію, а також КАС, який забезпечує рівномірніший розподіл азоту по поверхні поля. Для підживлення застосовують КАС, розбавлений у спів¬відношенні 1 : 2-3, або вносять його великими краплями чи обприскувачами, обладнаними аплікаторами.

Фосфорні й калійні добрива під ярі зернові культури вносять восени під зяблевий обробіток ґрунту або навесні під передпосівну культивацію у дозі по 45-60 кг/га д.р. За весняного застосування добрив ефективніше локальне стріч¬кове внесення на глибину 12-16 см. Такий спосіб дає змогу зменшити їх дозу на 25-30%. Ефективне також внесення добрив у рядки під час сівби ярих зернових культур на опідзолених ґрунтах по 10-15 кг/га NРК, на чорноземах – Р10_20 або N 10 Р10_20, забезпечує додатковий приріст урожайності зерна 2-3,5 ц/га.

Для ярих зернових культур із мікроелементів найбільше значення мають мідь, а також цинк і манган. На провапнованих ґрунтах ефективним є внесення бору, на кислих (pH < 5,2) – молібдену. Позакореневе підживлення сполуками цих елементів проводять у фазу початку виходу в трубку рослин сумісно з внесенням пестицидів або позакореневим підживленням азотними добривами. З підвищенням урожаю ярих зернових культур потреба у застосуванні мікродобрив зростає.

Ячмінь ярий, залежно від типу ґрунту, добре реагує на внесення окремих мікроелементів (мідь, цинк, манган, бор тощо) та їх комбінацій. Для поліпшення умов його мінерального живлення на чорноземі опідзоленому Правобережного Лісостепу необхідно проводити дворазові позакореневі підживлення мікроелементами у халатній формі: на початку кущіння та на початку виходу в трубку, за достатньої вологозабезпеченості – цинком і манганом, за посушливих погодних умов – цинком і міддю. Доза мікроелементів – цинку 130 г/га, мангану та міді – по 80 г/га (Г.М. Господаренко, О.О. Машинник, 2011).

Оброблення насіння ячменю мікроелементами проводять за їх вмісту в ґрунті менш як, мг/кг: бору – 0,3; міді – 1,5; мангану – 30; цинку – 0,7. Доза добрив, г/т д.р.: борна кислота - 200-400; сульфат цинку - 150-200; сульфат міді - 170-200; сульфат мангану - 80-140. У розчині повинно бути не більше двох мікроелементів, а їх загальний вміст не повинен перевищувати 1 кг д.р. У зв’язку з можливою коагуляцією не можна сумісно застосовувати прилипач Ка-КМЦ і мідевмісні препарати.

Застосування мікроелементів як при інкрустації насіння, так і в позакорене¬ве підживлення сприяє підвищенню білковості зерна. Величина цього збільшення визначається умовами мінерального живлення в період вегетації ячменю ярого і становить 0,2-0,6 %. Найбільший вплив мікроелементів зазвичай спостерігається на тлі повного мінерального добрива або в поєднанні з азотними добривами (А. О. Христенко, М. М. Мірошниченко, 2016).

Управляти якістю зерна можна поєднаним застосуванням макро- та мікроеле¬ментів і біопрепаратів в одній технології. Зокрема на чорноземі опідзоленому дослідного поля Харківського НАУ за сприятливих погодних умов внесення мінеральних добрив під передпосівну культивацію в дозі М18Рб0К60 підвищило врожайність ячменю ярого на 34 %, але вміст білка в зерні зменшувався. Позакореневі підживлення рослин мікроелементами (на початку виходу рослин у трубку та перед цвітінням) не дали істотної прибавки врожаю або поліпшення якості зерна. Проте, застосування мікроелементів на тлі мінеральних добрив дало змогу зберегти білковість зерна за підвищення його врожаю на 28 %. Отже, застосування мікроелементів є доцільним лише на тлі оптимального живлення рослин макроелементами, що дозволяє уникнути явища ростового розбавлення (А. О. Христенко, М. М. Мірошниченко, 2016).

Публікацію створено на основі наступних матеріалів:

Господаренко Г. М. Система застосування добрив / Григорій Миколайович Господаренко. – Київ: ТОВ "СІК ГРУП УКРАЇНА, 2018. – 376 с.

Фото автора David Bartus: Pexels